Російсько-білоруські відносини пострадянського періоду складно назвати простими. Білорусь критично залежить від Росії в економічному плані, і, незважаючи на це, президент Лукашенко намагається проводити самостійну політику, лавіруючи між інтересами великих міжнародних гравців. І, треба сказати, що нерідко у нього це виходить.
2014 рік став для всього пострадянського простору своєрідною точкою неповернення. Сталося те, що раніше вважалося немислимим. Після анексії Криму і подій на сході України лідери колишніх радянських республік зрозуміли, що і вони абсолютно не застраховані від появи "зелених чоловічків" і відкриття "Воєнторг" поруч з їх межами.
Але в цей же час для Лукашенко несподівано відкрилося "вікно можливостей", і, треба сказати, що Олександр Григорович зумів скористатися ситуацією по максимуму. По-перше, він отримав відчутні політичні дивіденди: Мінськ з оплоту "останнього диктатора Європи" відразу ж перетворився на шановну переговорний майданчик врегулювання української кризи, куди не гребують приїжджати західні дипломати і навіть лідери провідних країн Європи. Ну а по-друге, після введення режиму санкцій і антісанкцій Білорусь перетворилася на своєрідну перевалочну базу, через яку на російську територію потрапляють заборонені товари. Так з'явилися білоруські креветки, ананаси і сир пармезан.
Все це загальновідомо, але є і ще один аспект, який практично не висвітлюється російськими ЗМІ, а саме білорусько-українське військове співробітництво, яке відіграло важливу роль в 2014 і 2015 роках. Можна сказати більше: своєчасна допомога Лукашенко врятувала нинішню київську владу, і багато в чому завдяки їй на проекті "Новоросія" було поставлено жирний хрест.
Братське плече для української армії
У спадок від СРСР Україні дісталася потужна армія і найбільший на пострадянському просторі військово-промисловий комплекс. Але кожна нова влада в Києві вважала своїм обов'язком взяти участь в розкраданні цієї спадщини: винищувачі продавалися ескадрильями, танки різалися на метал, на місці унікальних підприємств виникали торгові центри.
Апофеозом цієї тенденції стало правління передостаннього українського президента Віктора Януковича. Тому картина, що постала перед новою "постмайданної" владою, була дійсно безрадісна. У армії банально не було палива, щоб заправити бойову техніку і відправити її на схід. Більш того, після втечі Януковича в скарбниці були відсутні кошти для його закупівлі. І в цій критичній ситуації Мінськ сам запропонував Києву відстрочку платежу по поставкам бензину і дизельного палива. Попроси Білорусь передоплату, то, ймовірно, ополченці безперешкодно дійшли б до берегів Дніпра, бо українська армія просто не змогла доїхати до театру військових дій. Слід зазначити, що ще з середини "нульових" років Белорусь контролювала 60% ринку українських нафтопродуктів.
На початковому етапі АТО офіційний Київ активно використовував військову авіацію, але вся біда в тому, що раніше вона практично повністю заправлявся російським паливом. Білоруси і тут підставили плече своєю південною сусідці, налагодивши безперебійне постачання ВСУ гасом. Для цього їм довелося навіть значно збільшити його випуск. Пікантність ситуації додає те, що все білоруське паливо виробляється з російської нафти.
При цьому весь 2014 рік Європа, вважаючи за краще не дратувати Москву, чи не поставила в Україну жодного літра авіаційного палива, заявляючи, що воно може бути використано у військових цілях.
Як Лукашенко допомагав переозброювати українську армію
Але не паливом єдиним. "Технологічна" сторона військового співробітництва між Києвом і Мінськом виявилася не менш плідною. Восени 2014 року в Білорусі було сформовано справжній "десант" фахівців, який вирушили в тривале турне по оборонним підприємствам України. Їх метою був пошук можливих варіантів співпраці між ВПК двох країн, і вони швидко були знайдені.
Ще в 2014 році в українській армії стали з'являтися білоруські МАЗи і багатоколісного тягачі, виробництвом яких традиційно займається МЗКТ. Зараз ліцензійна збірка вантажівок МАЗ налагоджена на одному з підприємств корпорації "Богдан".
Україна, незважаючи на свої значні розміри, ніколи не мала власного виробництва двигунів внутрішнього згоряння. Європейські "союзники" (Mercedes, IVECO) відмовили Києву в поставках, і тут на допомогу українцям знову прийшла братська Білорусь. Просто тепер маршрут європейських моторів став більш химерним: з заїздом на білоруську територію. Та й місцеві виробники - той же Мінський моторний завод - збільшили поставки в "незалежну" в багато разів.
У десятки разів зросли поставки гідравлічних і пневматичних систем, які за своїми характеристиками прекрасно підходять для установки на бронетехніці.
Величезною проблемою для української армії на початку конфлікту на Донбасі була відсутність акумуляторів. Існують десятки розповідей очевидців, як від однієї батареї заводили цілі колони військових машин. Проблему вдалося досить швидко вирішити, при цьому обсяг поставок акумуляторів з Білорусі в Україну в 2015 році збільшився в сотні разів.
Окремо йдуть згадати оптичні системи, у виробництві яких традиційно сильні білоруси. Обсяг поставок прицілів, біноклів і інших оптичних приладів в 2015 році збільшився багаторазово і склав мільйони доларів.
Зламані крила Батьківщини
Ще на початку 2014 року Лукашенко заявив наступне: "Нам треба модернізувати військово-повітряні сили, а які ВПС можуть бути без літаків? ... Давайте спробуємо з українцями домовитися і разом попрацювати, щоб не пропали інтелектуальні, інженерні центри, конструктори в Україні". Сказано зроблено. Незабаром на Оршанском авіаремонтному заводі закипіла робота: тут не тільки ремонтували українську військову техніку - Мі-24 з характерними для бойових дій ушкодженнями, - але і модернізували старі радянські вертольоти. Наприклад, так з'явилася модифікація Мі-8МСБ. Машини комплектувалися новітніми системами РЕБ, управління вогнем, нічного бачення.
У 2015 році були продемонстровані українські безпілотники, які, чомусь, виявилися разюче схожі на аналогічну продукцію білоруської компанії "Агат". Ще можна додати, що білоруси постачають Україні навігаційні системи, обладнання для дистанційного керування літальними апаратами, радіолокаційні комплекси.
Причому формально прямих поставок як би не існує. Для цих цілей використовуються численні фірми-прокладки з реєстрацією в країнах Балтії, США, КНР та ін.
Спільні проекти ВПК двох країн
Ще до 2014 року Україна і Білорусь мали досвід успішних спільних проектів в області ВПК. Найвідомішим прикладом є протитанковий комплекс "Скіф", ракета якого розроблена на київському "Артема", а система наведення - на мінському ОКБ "Пеленг". З інших спільних розробок можна згадати мобільний ПТРК "Каракал" і ЗРК "Стилет".
Подібна співпраця благотворно впливає на розвиток ВПК обох держав, і дозволяє пропонувати на зовнішніх ринках абсолютно нові види продукції.
Мінськ явно зацікавлений в українському досвіді створення важкої бронетехніки, ракетних систем і РСЗВ.
У 2015 році була презентована новітня білоруська РСЗВ "Полонез", з розробкою якої сябрів, нібито, допомогли китайські товариші. Росія в цьому проекті участі не брала. Звичайно, відкритої інформації мало, але дуже схоже, що до створення цього комплексу доклали руку не тільки китайські, але і українські конструктори - надто вже збігаються терміни прийняття "Полонез" на озброєння. Крім того, Лукашенко планує обзавестися і власним виробництвом ракетних двигунів.
Для чого все це потрібно білорусам?
Виникає закономірне питання, навіщо сябрів підтримувати Україну, всупереч волі і бажанням "старшого брата" з Кремля? Адже Білорусь вважається найближчим союзником Росії, крім ЄАЕС, вона входить ще до військового блоку ОДКБ.
Ймовірно, в 2014 році Лукашенко чітко зрозумів, що в разі поразки Києва його дні також полічені. Якби проект "Новоросія" вдався в повному обсязі, то, швидше за все, Білорусь стала наступною ціллю на шляху відродження СРСР 2.0. В даному випадку Лукашенко навряд чи зміг би розраховувати навіть на губернаторський пост.
Саме це можна назвати головною причиною безпрецедентної допомоги, яка була надана українцям. А економічні вигоди і можливість отримати нові військові технології - швидше, приємний десерт до основної страви.
