Радянська парогазова торпеда 45-36НУ зразка 1939 року став основним видом мінного наступальної зброї радянських моряків на перший період Великої Вітчизняної війни. Торпеда несла 285-кілограмовий заряд вибухівки та була розрахована на поразку надводних кораблів всіх типів, підводних човнів і прибережних споруд.
Розробка, створення та запуск в серійне виробництво
Зброя створювалося в середині 30-х років замість застарілої торпеди 53-27, що не відповідала сучасним умовам ведення морської війни. За основу була взята італійська торпеда 45Ф, що вважалася на той час одним з кращих зразків цього виду зброї. Перші зразки нової торпеди були готові до 1936 року, а через два роки зброя була прийнята на озброєння радянським ВМФ. Серійне виробництво нової торпеди було організовано на заводі №175 у м Токмак, Запорізької області.
Уже в процесі серійного випуску в конструкцію довелося вносити ряд змін, метою яких стало підвищення вогневих характеристик зброї. У 1939 році з'явилася важка модифікація парогазова торпеда 45-36 НУ (некерована і важка), яка володіла набагато кращими тактико-технічними характеристиками. У серію новинка пішла в 1940 році. За роки серійного виробництва на радянських заводах було виготовлено 3749 грізних сталевих сигар, які становлять до початку війни основний тип торпедно-мінного озброєння ВМФ СРСР.
Основні тактичні і технічні параметри торпеди 45-36НУ зразка 1939 року
- Калібр - 450 мм.
- Маса - 1028 кг.
- Маса бойового заряду - 284 кг.
- Довжина - 6000 мм.
- Швидкість ходу - 32 уз.
- Дальність ходу - 6 км.
- Глибина ходу - 0,5-14 м.
- Двигун - парогазовий, потужність - 92 к.с.
Торпеда 45-36НУ застосовувалася на всіх носіях мінно-торпедної зброї, які мав радянський військово-морський флот в 1939-45 роках. До початку Великої Вітчизняної війни це зброя знаходилася на озброєнні бригад радянських торпедних катерів, використовувалося в якості основного наступальної зброї в морській авіації.
фото торпеди
