Кілька днів тому (а саме - 15 лютий 2018 роки) в Раді Безпеки ООН російський представник Петро Іллічов опублікував повний перелік військових міжнародних злочинів Америки і деяких інших представників Заходу. Список цей вийшов значним, але несподіванкою стало те, що ні по одному пункту США жодного разу не були судимі. Подібна ситуація вимагає прояснення, яке і надасть пан Ремесло.
Для початку слід визначитися з термінологічним апаратом. По-перше, що таке безпосередньо "міжнародні злочини"? Це такі порушення права, які розглядаються міжнародними судами та подібними органами, тобто злочину, які виходять за рамки юрисдикцій окремих держав. Є конкретний список подібних злочинів:
- геноцид
- апартеїд
- Злочини проти миру
- військові злочини
Але навіть такі порушення закону можуть бути розглянуті судами країни, громадянин якої вчинив злочин. Подібні права державним установам дають самі міжнародні норми (найвідоміший приклад - Статут Організації Об'єднаних Націй). Військові злочинці часто проходять саме за державними, а не міжнародним судам. Втім, є одна ситуація, коли участь над-державних органів і судів необхідно. Це злочини, вчинені самою країною, владою, окремими представниками або учасниками під прикриттям. У випадку з США ситуація саме така, адже військові злочини здійснювали представники влади країни. При розгляді справи країни часто створюється міжнародний трибунал (військовий суд). Цей орган не є постійним, його організовують спеціально для проведення одного або декількох пов'язаних справ (злочини можуть бути об'єднані місцевістю, жертвами або самим злочинцем, наприклад, країною)
Важливою особливістю трибуналу є те, що його створення регламентується Радою Безпеки ООН, а не окремим договором. В історії були випадки скликання міжнародного трибуналу (справи Руанди або Югославії). Тут і криється секрет. Так як подібний орган може бути створений лише одноголосним рішенням усіх постійних членів Ради, то будь-яке вето Америки або її партнерів заблокує процедуру створінь трибуналу. А значить - не будуть розслідувані злочину.
Втім, це ще не все. Якщо не брати до уваги тимчасові органи, то головним міжнародним "слідчим" є Міжнародний кримінальний суд. Він знаходиться в Гаазі з 1998 року (тоді орган створили по Римському статуту). Всі країни, які ратифікували статут (121 держава з 193 членів ООН), погодилися на повноваження суду. Сполучені Штати Америки підписали статут 2000 року, а в 2002 відкликали своє рішення. Нині Америка не визнає влади Міжнародного кримінального суду, так що і цей орган не має права судити країну або її громадян за злочини.
Така ж ситуація склалася і щодо іншого органу - Міжнародного суду ООН. Показовим є приклад 1986 року, коли суд визнав країну винною у військовому злочині проти Нікарагуа. Вердиктом було стягнути з Америки величезну суму на користь постраждалої сторони, але влада Штатів просто-напросто відповіли відмовою. Тоді ж "Білий дім" вирішив повністю не визнавати рішення суду ООН правомірними.
Крім Нікарагуа домогтися компенсації від Америки намагалася і Югославія. Країна разом з міжнародними органами початку кримінальну справу проти США і партнерів по НАТО. На це обвинувачені відповіли ремаркою до прийнятої раніше Конвенції: "для застосування міжнародного договору в кожному окремому випадку необхідна згода країни". Таким чином, незгода США з рішенням суду (а також, безпосередньо зі звинуваченням) покладе кінець початої справи.
Але і це не кінець повноважень США на міжнародній арені. Усередині своєї країни влада ввела категоричні і зрозумілі принципи, покликані захистити і убезпечити американських громадян. Так, існує Закон про захист американських посадових осіб за кордоном, згідно з яким жоден міжнародний суд (з тих, вирішення яких Америка не визнає) не може співпрацювати з владою країни в питаннях переслідування і видачі міжнародних злочинців. Неможливо організувати екстрадицію розшукуваних, також забороняється проводити розслідування справ в самих Штатах. Більш того, влада США мають право використовувати свої військові сили для того, щоб вивезти свого затриманого громадянина з будь-якої іншої країни. Фактично виходить, що жителі Америки невразливі для міжнародних рішень!
Внутрішні закони Сполучених Штатів Америки передбачають первинність інтересів самої країни. При цьому міжнародні рішення є вторинними. Конституція США встановлює рівність юридичних сил внутрішніх законів і рішень міжнародних органів. Але в тому ж документі повідомляється, що в спірній ситуації вирішальним є акт, прийнятий пізніше. В результаті складається ситуація: міжнародний суд приймає неприємне для США рішення. Це рішення заноситься до законодавства Америки у вигляді спеціального акту з однією датою. Відразу ж після влада країни вживає другий акт, який припиняє юридичну силу попереднього. В силу того, що другий акт був прийнятий пізніше, перевага віддається саме йому.
