Перші спроби людини покинути межі нашої планети пов'язані не тільки з появою ракетно-космічної техніки. Процес створення ракет, здатних літати на великі відстані і долати силу земного тяжіння, спричинив за собою не тільки створення абсолютно нових засобів транспорту. На освоєння космосу сьогодні працює величезна наземна індустрія, до складу якої входять діючі космодроми Росії, американські стартові комплекси на мисі Канаверал і французький космодром Куру, розташований в екваторіальній Гвіані. Є свої стартові комплекси у Китаю і Японії. На сьогоднішній день практично всі космодроми позначені на карті, тоді як понад півстоліття тому місця старту космічних ракет представляли собою самі секретні об'єкти на нашій планеті. Ще зовсім недавно, 50-60 років тому мало хто мав уявлення про те, яким має бути місце старту ракет, що несуться в космос.
Подальше бажання і прагнення людей почати освоєння навколоземного простору потребував спеціальних стартових комплексів, призначених для забезпечення запуску ракетної техніки. Поряд з програмами запуску космічних апаратів і організації польотів у відкритий космос, в космонавтиці з'явився новий напрямок - будівництво і створення наземного, стартового елемента ракетно-космічної інфраструктури.
Завдяки виконаній титанічній праці інженерів і фахівців по обидва боки Атлантичного океану, які зуміли створити стартові ракетні комплекси, сьогодні космічний старт став частиною робочого процесу всієї програми освоєння космічного простору.
Перші кроки СРСР і США на шляху освоєння космосу
Поява ядерної зброї ознаменувало собою початок гонки озброєнь - безпрецедентного в сучасній історії процесу, пов'язаного зі створенням і освоєнням нових засобів озброєнь, носіїв ядерної зброї. Військово-політичне протистояння Радянського Союзу та США мимоволі призвело до стрімкого розвитку ракетно-космічної галузі. Ракетна техніка стала для СРСР єдиним технічним засобом, здатним забезпечити можливість дати адекватну відповідь зростаючої військової загрози з-за океану. Економіки, військово-промисловий потенціал Радянського Союзу і Сполучених Штатів дозволяли самостійно реалізувати свої космічні програми. Ракетні технології Третього Рейху, що дісталися Радам і американцям в якості трофеїв, дозволили значно прискорити не тільки наукові розробки, а й зрушити з місця виробничий цикл. Військово-космічні програми СРСР і США своїми результатами багатьом зобов'язані німецьким інженерам, які брали активну участь у створенні перших балістичних міжконтинентальних ракет.
Створені зусиллями радянських інженерів під керівництвом Сергія Павловича Корольова перші міжконтинентальні балістичні ракети стали прообразом космічних засобів доставки майбутнього. Досягнуті результати і нові технології дали старт нової - ракетно-космічній гонці, яка зробила і СРСР, і США на довгі роки лідерами серед інших країн на шляху освоєння космосу.
Не варто говорити, що освоєння космосу почалося природним шляхом. Ракетно-космічна гонка стала наслідком політики керівництва обох держав, який прагнув будь-якими засобами випередити суперника. Космос давав для цього нескінченне поле для маневру. Добившись успіхів у здійсненні космічних програм, і СРСР, і Сполучені Штати розраховували здобути інженерно-технічну і наукову перемогу над противником, не кажучи вже про політичну важливість суперництва.
Наявні в розпорядженні оборонних відомств США і СРСР полігони для випробування ракетної техніки, не дозволяли здійснювати масштабні програми по запуску космічних апаратів в космос. Повноцінні космодроми США стали будуватися практично одночасно з початком аналогічних робіт в Радянському Союзі. Плановані для використання в освоєнні космосу американська ракета "Юпітер" і радянська ракета, створена на базі міжконтинентальної ракети Р 7, потребували потужних стартових комплексах, які б забезпечували весь цикл передпольотної підготовки і сам старт ракети. При спорудженні стартового столу для міжконтинентальної ракети Поради і американці використовували німецький досвід з будівництва стартових майданчиків в нацистської Німеччини, звідки здійснювали свої польоти німецькі балістичні ракети V-2.
Уже тоді радянським інженерам і їх американським колегам стало зрозуміло, що належить виконати колосальний обсяг роботи. Треба було побудувати не тільки місце старту, але і створити величезний інженерно-технічний комплекс, що включає в себе:
- безпосередньо сам стартовий стіл;
- складські ангари і складальний цех;
- місце зберігання палива;
- систему захисних споруд і безпеки;
- пункти контролю і управління пусками ракет;
- систему енергозабезпечення і транспортну інфраструктуру.
Необхідно враховувати той факт, що будівництво об'єкта такого масштабу буде здійснюватися в пустельних і необжитих районах, де відсутній налагоджена транспортна мережа, немає джерел енергозабезпечення. Потрібно було створити з нуля величезний виробничо-технічний комплекс, здатний автономно обслуговувати наступні старти при цьому врахувати і прорахувати райони ймовірного падіння відпрацьованих ступенів космічної ракети.
Такі райони були знайдені і в СРСР, і в США. На сьогоднішній день на території РФ є два власних космодрому - Плесецьк і Східний, зведений зовсім недавно на Далекому Сході. Знаменитий і легендарний Байконур, що знаходиться на території Казахстану, Росія змушена орендувати.
Будівництво космодромів в СРСР
Будівництву майданчиків для запуску космічних засобів доставки передувала тривала і копітка підготовча робота. В СРСР першим місцем старту і предтечею космодромів майбутнього став випробувальний полігон Міністерства Оборони "Тюра-Там", розташований на території Казахстану. Вибір місця не був випадковим. Пустельна і безлюдна місцевість прекрасно підходила для проведення таких ризикованих і складних заходів, якими були пуски перших ракет. До того ж таке розташування стартового комплексу дозволяло використовувати при старті природні астрофізичні параметри обертання Землі, що полегшують стартувала ракеті подолання сили земного тяжіння і успішну доставку космічних засобів. Слід зазначити, що місце було вибрано з урахуванням ситуації, що на той момент у світі, військово-політичної обстановки в світі. Новий об'єкт споруджувався в режимі найсуворішої секретності, тому і повинен бути розташований на території, що знаходиться у внутрішніх районах країни, на значній відстані від державного кордону.
Будівництво нового стартового комплексу почалося на початку 1955 року. Офіційно дата 2 червня 1955 року став днем народження першого в світі космодрому. Будівництво велося інтенсивними темпами, тому вже через два роки в травні 1957 року новий стартовий комплекс був представлений державної комісії. Радянська ракета Р-7 була встановлена на стартовий стіл і готова до першого пуску в мирних цілях. На базі цих РН в Радянському Союзі були створені всі наступні космічні ракети, включаючи легендарну ракету Схід, яка вивела на навколоземну орбіту космічний корабель з першою людиною на борту. З цього моменту починається славна історія радянської космічної програми. Незважаючи на перші невдалі запуски, 4 жовтня 1957 року з стартового столу нового космодрому пішла в небо ракета з першим штучними супутником землі "ПС-1".
При аналізі радянської космічної програми важливо враховувати такий аспект. Новий космодром, хоча по факту ставився до військового відомства, будувався виключно для реалізації радянських космічних програм. Ще на стадії початку будівництва ракетно-стартового комплексу об'єкту було присвоєно військовий номер, а сам космодром повчив статус військово-випробувального полігону.
Нова стартова площадка разом з прилеглим до неї містом Байконур стала одним єдиним ракетно-космічним комплексом "Байконур". На Заході радянський космодром довгий час продовжував іменуватися "Tyuratam". За неповні 50 років з усіх стартових майданчиків Байконура було запущено понад півтори тисячі космічних апаратів різного призначення. Звідси проводилися випробувальні пуски новостворюваних міжконтинентальних балістичних ракет.
Радянський космодром дав дорогу в життя і першим польотів людини в космос. Після успішного запуску ракети "Супутник-1" 12 квітня 1961 року, з стартового столу на Байконурі пішла в небо ракета-носій "Восток" з космонавтом Юрієм Гагаріним. Почалося інтенсивне використання нового стартового комплексу в військових і в мирних цілях. Надалі запуск всіх пілотованих кораблів в СРСР і в РФ здійснювався і продовжує здійснюватися в основному з цього космодрому.
На даний момент є наступні об'єкти космодрому Байконур:
- 9 повноцінних стартових комплексу, що включають до півтора десятка пускових установок;
- пускові установки для запуску МБР;
- монтажні та випробувальні комплекси;
- комплекси передстартової підготовки ракетної техніки і апаратів;
- хімічний завод з виробництва ракетного палива;
- 3 заправні станції;
- вимірювально-обчислювальний телеметричний пункт контролю і управління польотом ракет-носіїв;
- електростанція, мережа трансформаторних підстанцій і до 6000 км ліній електропередач;
- вузли та лінії зв'язку протяжністю 2700 км;
- мережу автомобільних і залізничних доріг;
- два аеродрому.
Загальна площа всього комплексу становить понад 500 км2. Роботу величезного механізму забезпечує персонал, загальною чисельністю 10-15 тис. Чоловік, для яких було збудовано цілий космічний містечко з усією необхідною соціально-побутовою інфраструктурою.
Реалізація військово-технічного забезпечення радянського ракетно-ядерного потенціалу йшла в іншому напрямку. Для цих цілей в 1957 році буде прийнято рішення будувати випробувальний космодром МО в Плесецьк. Об'єкт отримав кодову назву "Ангара", ставши на перший час першої ракетної частиною, збройної міжконтинентальними балістичними ракетами. Тільки в 1964 році на базі цієї ракетної частини був створений Науково-дослідний полігон для випробування і застосування військових та космічних засобів доставки.
Незважаючи на те, що космодром Байконур навіть є найбільшим стартовим комплексом на території колишнього СРСР, саме Плесецьк став основною стартовим майданчиком, з якої здійснювалися запуски ракет. Плесецьк став основним місцем запуску практично всіх радянських автоматичних космічних апаратів, які використовуються для вивчення навколоземного простору і космічних об'єктів. Тільки за період з 1966 року по 2000 рік космодром став місцем старту більш півтора тисяч ракет-носіїв.
Космодроми США та інших країн світу
Першими космодромами США стали пускові майданчики військово-повітряної бази на мисі Канаверал, згодом переобладнані в величезний ракетно-космічний комплекс. Саме звідси стартувала гігантська ракета-носій "Сатурн-5", що доставила в липні 1968 року до Місяця космічний корабель "Аполлон-11" з трьома астронавтами на борту.
Штат Флорида став центром ракетно-космічної галузі Сполучених Штатів. Згодом для реалізації місячної програми Аполлон тут з'явився новий космічний Центр ім. Кеннеді, який за своїми масштабами залишив далеко позаду всі існуючі на даний момент космодроми в світі. Площа території, яку займає весь комплекс, складає 575 кв. кілометрів. Усі наступні пілотовані старти, включаючи польоти американських багаторазових кораблів "Спейс Шаттл", здійснювалися з майданчиків цього космічного центру. Стартовий комплекс на мисі Канаверал використовувався для пуску безпілотних космічних апаратів.
